Одним з ключових пріоритетів державної політики у сфері охорони здоров'я є протидія захворюванням, які спричиняють найбільш негативний соціально-демографічний та економічний вплив. До цих захворювань відносяться туберкульоз, ВІЛ-інфекція та вірусні гепатити. За оціночними даними, до 5% населення України інфіковано вірусним гепатитом C та потребує призначення специфічного лікування, серед цієї когорти пацієнтів є й ВІЛ-інфіковані, й хворі на туберкульоз одночасно.

Для будь-якого лікаря важливо максимально володіти інформацією щодо супутніх станів та захворювань кожного пацієнта для проведення максимального ефективного лікування з урахуванням усіх можливих ризиків. Критичною стадією прогресування вірусного гепатиту С є цироз печінки, що робить вкрай важким проведення протитуберкульозного лікування та значно посилює гепатотоксичні побічні реакції від протитуберкульозних препаратів, особливо якщо мова йде про лікування лікарсько-стійкого туберкульозу термінами лікування до 24 місяців. Важливо лікувати кожного пацієнта комплексно, навіть якщо потрібно підключати відразу терапії за декількома напрямками. Слід зазначити що паралельне лікування гепатиту та туберкульозу не посилює небажані лікарські реакції і переноситься досить задовільно за умови забезпечення якісного моніторингу динаміки лікування та своєчасної корекції можливих порушень.

Оксана Петренко, голова центральної лікарської консультативної комісії з туберкульозу

Лікар-фтизіатр — це спеціаліст, який займається дослідженням, профілактикою та лікуванням туберкульозу. Також лікар встановлює причини розвитку цього захворювання, надає рекомендації щодо профілактики та реабілітації.

Консультація фтизіатра потрібна, якщо:

• ви були в контакті з людиною, хворою на туберкульоз;
• на рентген-знімку виявлено затемнення;
• туберкулінова проба дала позитивний результат.

Також звернутися до лікаря варто при наявності таких симптомів як:

• відсутність апетиту;
• схуднення, яке не можна пояснити;
• біль між лопатками;
• кашель, який не проходить протягом трьох тижнів;
• зміна тембру голосу – охриплість;
• нічна пітливість;
• відхаркування мокротами, слизом і, особливо, кров’ю;
• задишка, яка з'являється під час фізичних навантажень.

Щоб отримати більш детальну інформацію та записатися на прийом до лікаря-фтизіатра — зателефонуйте до реєстратури амбулаторно-поліклінічного відділення (сектор туберкульоз) Одеського обласного центру соціально значущих хвороб: (098) 313-92-27.

Одним з основних моментів ефективного лікування туберкульозу є призначення протитуберкульозної терапії згідно спектру резистентності до протитуберкульозних препаратів.

Згідно спектру резистентності туберкульоз ділиться на чутливий (Ч-ТБ) та лікарсько-стійкий (ЛС-ТБ), який розвивається як наслідок або первинного інфікування мутантними штамами МБТ, або розвивається протягом курсу лікування чутливого туберкульозу з різних причин (погана прихильність до лікування є основною причиною розвитку лікарсько-стійких форм туберкульозу).

Чутливий туберкульоз лікується протитуберкульозними препаратами першого ряду та має короткі терміни лікування (в середньому 6 місяців) у той час як лікарсько-стійкі форми туберкульозу потребують більш тривалих термінів лікування (від 9 до 24 місяців).

Згідно спектру резистентності до протитуберкульозних препаратів лікарсько-стійкий туберкульоз ділиться на:

РИФ-ТБ — резистентний до рифампіцину ТБ

МЛС-ТБ — резистентний мінімум до ізоніазиду та рифампіцину

пре-ШЛС-ТБ — стійкість до фторхінолонів у поєднанні до ізоніазиду та рифампіцину

ШЛС-ТБ — стійкість до фторхінолонів, ізоніазиду та рифампіцину є поєднанні зі стійкістю до бедаквіліну та\або лінезоліду

ПР-ТБ – більше ніж один ПТП 1 ряду

Ризик МЛС-ТБ  за контактом або ТБ\ВІЛ.

Зазначимо, що на сьогодні в Україні та в Одеській області наявні усі протитуберкульозні препарати для забезпечення ефективного лікування.

Лікування лікарсько-стійкого туберкульозу проводиться в Україні і в усьому світі згідно з міжнародними протоколами лікування. Тому лікування в Україні та за кордоном нічим не відрізняється.

Оксана Петренко, голова центральної лікарської консультативної комісії з туберкульозу

В Ефіопії вчені провели дослідження, завдяки якому змогли виділити 7 причин, через які люди не починають лікування ВІЛ своєчасно.

У дослідженні взяли участь 18 дорослих чоловіків та жінок, які живуть з ВІЛ, віком від 18 до 65 років. 39% з них не мали освіти взагалі, 22% мали початкову освіту, 39% — середню та вищу, 17% були безробітними.

Науковцям вже давно відомо, що успіх лікування залежить від раннього початку АРВ-терапії, незалежно від кількості клітин CD4. Але існують причини, через які люди не поспішають розпочинати лікування ВІЛ:

Вчені назвали 7 основних перешкод, через які люди зволікають зі своєчасним початком прийому АРВ-терапії:

1. Вплив чоловіка/партнера

Злидні, безробіття і нерівність наражають жінок на підвищений ризик інфікування ВІЛ. Плюс до всього, вони стикаються ще з однією проблемою: неможливість отримати доступ до необхідної допомоги. Їхнє рішення розпочати АРВ-терапію значною мірою залежить від дозволу партнерів або чоловіків.

2. Неприйняття діагнозу

Дослідження показало, що учасники були спантеличені та засмучені, коли дізналися про свій ВІЛ-позитивний статус, тому відмовлялися в нього вірити. Це, в свою чергу, стало перешкодою для раннього початку АРВ-терапії.

3. Рішення медичних працівників

Через те, що рекомендації щодо АРВТ часто змінюються, медики пізно призначають антиретровірусну терапію пацієнтам, у яких немає симптомів. Учасники заявили, що їм було відмовлено у призначенні препаратів, оскільки кількість клітин CD4 «ще не впала до потрібного рівня».

4. Бідність

Дослідження показало, що безробіття та фінансова залежність можуть перешкоджати дотриманню графіка лікування. Необхідні транспортні та лікарняні витрати впливають на готовність учасників розпочати АРВ-терапію.

5. Страх перед побічними ефектами

Побоювання побічних ефектів заважає учасникам розпочати прийом препаратів на ранньому етапі.

6. Отримання поради від релігійних людей

Деякі пацієнти повідомили, що за порадою своїх релігійних наставників вирішили не розпочинати лікування ВІЛ. Вони використовували релігійні переконання як механізм виживання, щоб упоратися зі своїм діагнозом і прийняти його.

7. Нестача персоналу

Якість медичних послуг грає вирішальну роль у залученні пацієнтів до лікування. Учасники зазначили, що нестача співробітників у медзакладах вплинула на їхнє лікування.

Вчені також проаналізували фактори, що сприяли початку АРВ-терапії. Основні серед них це:

• низький рівень CD4 та госпіталізація;
• вплив опортуністичних інфекцій
• профілактика майбутніх захворювань.

Джерело: helpme.com.ua